«Пускові механізми» кіно

Тривожна дріб барабанів терзала душу, наповнювала її нез`ясовним відчуттям безвиході, сум`яття. І хоча Наталя Володимирівна, яка бачила «Чапаєва» вже не вперше, знала, що ворог в кінці кінців кинеться назад, втрачаючи на своєму шляху людей, свою уявну непереможність, миготіли кадри фільму не могла дивитися без хвилювання.

Наталія Володимирівна кинула погляд на який сидів поруч Ігорка. Як він там? І переконалася: в його душі твориться приблизно те ж саме. А у чоловіка вираз обличчя таке - ось-ось сам кинеться на екран.

Втім, Наталія Володимирівна не мала сумніву, що, по суті, всіх, хто зібрався зараз тут, об`єднав спільний емоційний порив. Саме ця сила робила кіно мистецтвом, впокорюючим всі віки, залишає в серцях людей особливий незабутній слід. Згадайте, скільки разів ми залишали кінозал добрішими, благородними, ніж увійшли в нього, більш рішучими, твердими, ніж були всього годину назад! А хіба не помічали ми, як силою мистецтва в кожній клітинці душі нашої по крупицях пробуджувалася, цементувалася глибока любов до оточуючого нас світу, до всього, що зветься ємним, священним словом «Батьківщина»? ...

Додому поверталися після перегляду фільму по омитим дощем вулицях причепуритися, передсвяткового міста. Говорити не хотілося. Почуття і думки, що спалахнули в кінозалі, вирували як і раніше, забирали від реальності. Разом з тим Наталя Володимирівна розуміла - мовчати не можна. Треба в тій чи іншій формі повернути Ігорка до «Чапаєву», закріпити все те, що народилося в ньому під час сеансу.

Інтуїція матері-вчительки, не один рік займалася вихованням і чужих дітей, підказувала - така розмова з власним сином зараз вкрай необхідний. Але як знайти потрібні слова?

Відео: Rangoon | Official Trailer | Shahid Kapoor, Saif Ali Khan and Kangana Ranaut

Несподівано виручив чоловік, задумливо крокував поруч з синочком.

- Ось так, Ігорешка, здобувалася нове життя простих людей, - тихо вимовив, ніби продовжуючи розпочату беседу.- Затверджувалася кулеметом, шашкою, кров`ю. Пам`ятаєш, тобі подарували майже таку ж щашку-іграшку, тільки маленьку? Ти тоді весь день в атаку ходив. Де тепер твоє революційну зброю? Схоже, втратив?

Практично весь вечір провели за обговоренням картини. Батько з сином навперебій воскрешали багато сцен з «Чапаєва». І вже не на екрані - прямо тут, в кімнаті, знову заплюскотіла прогріта полуденним сонцем річка, в якій купалися червоноармійці. Лихо пронісся Чапаєв в майорять за плечима бурці. Знову і знову йшли в наступ, а потім панічно втекли під натиском червоних бійців ряди каппелевскіх воїнства.

У кожному епізоді - частинці великий, тривожною, славної історії країни - жив зараз Ігорьок, завтрашній першокласник. Матері здалося - в неповні шість років син зумів задуматися, по-своєму, звичайно, про значення минулого дня для сьогодення і майбутнього. У дитячій голівці промайнула ланцюжок нових думок. Мабуть, вперше здобули для Ігоря реальну відчутність, вагомість такі вирази, як «білогвардійці», «контрреволюція», «громадянська війна». Дещо по-іншому після того пам`ятного вечора сприймав він слова «революція», «червона кіннота» і багато інших, які раніше звучали для нього просто красивими, хоча і злегка тривожить уяву фразами.

Наталія Володимирівна не помилялася в своїх начебто наївних, бездоказових міркуваннях. Підтвердженням тому послужив один факт. Втім, почати краще ось з якої деталі ...

У ящику для найулюбленіших іграшок зберігалося кілька «секретів» Ігоря. Наприклад, старий батьківський портсигар, який служив надійним притулком для паперових кульок-снарядів: ними хлопчик через сталеву трубку розстрілював ворожі танки. Тут же лежали

казна-звідки взявся саморобний затиск для краватки у вигляді підведенням човни, нанизані на нитку три великі формені гудзики: одна - із зіркою, інша - з морським якорем, третя - з гербом. На саме дно Ігорьок сховав загорнуту в папір маленьку рогатку з тонкої гуми, якої в загальному-то майже ніколи не користувався, але дорожив нею, як то кажуть, як зіницю ока свого.

Наталія Володимирівна, прекрасно знала про таємне сховище Ігорка, тактовно мовчала. Однак на цей раз, наводячи порядок в іграшковому царстві сина, виявила в ящику смужку трохи вигнутого з одного боку металу. Хотіла було викинути його. Однак спохопилася: вже якщо цей предмет тут з`явився, очевидно, Ігорю він потрібен. Тільки для чого?

Незабаром все прояснилося. Як же мати відразу не здогадалася ?! Шматок металу виявився шаблею. Точніше, майбутньої шаблею. Залишилося лише доробити дротяну ручку.

Через кілька днів Ігор, закріпивши за спиною замість бурки стару чорну шаль, пішов з «шаблею» в атаку. Зазирнувши в кімнату, де в кутку громадилися стільці, через які Ігор «строчив» з кулемета, Наталя Володимирівна серйозно промовила:

- Ах ти, захисник мій! У кого ж ти так влучно стріляєш?

Син на мить відірвався від кулемета, спорудженого з деталей поламаного дитячого крісла, змахнув над головою шаблею і без тіні посмішки на обличчі відповів:

- Я біляків б`ю. За Чапаєва ...

Ми не маємо права ні применшувати, ні перебільшувати враження від кожного переглянутого сином або дочкою фільму, вистави. Певний слід в душі дітей вони, зрозуміло, залишають. І тим помітніше, істотніше, ніж емоційніше їх зміст для дитини. Адже не випадково мало не зі шкільної лави аксіомою засвоюється формула, що театральне мистецтво і мистецтво кіно - могутній засіб виховання особистості. Впливу мистецтвом, переконує життя чи не на кожному кроці, нічим не замінити. Особливо ефективно впливає кіно на дитину, на розвиток у нього патріотичних почуттів, почав громадянськості, якщо перегляд фільму доповнюється невимушеним, зацікавленим обговоренням його серед найближчих, в колі сім`ї.

«Я дуже любив, коли ввечері разом з татом, мамою і Олею, моєю молодшою сестрою, ми говорили про щойно побачене фільмі. Зазвичай і бабуся приєднувалася до нас. Було так добре! На наступний день мені здавалося часто, що вчора картина «прокручувалась» для всіх нас ще раз. І багато бачилося чіткіше, ставало зрозуміліше. Напевно, тому, що ми, як правило, торкалися масу деталей, про які в ході перегляду фільму просто не замислювалися. З приводу таких от «частковостей» нерідко розгорявся навіть палка суперечка, в ньому я теж міг приймати і зазвичай брав активну участь. Я був самостійною стороною, мав свою думку і право захищати його ... »

«Не скажу, що це було сімейною традицією - обговорювати спільно кінофільми, але якщо таке траплялося, то залишало в душі глибокий слід. Я і зараз пам`ятаю такі дні, хоча вони вже давно відійшли в минуле ... »

«Ініціатором обговорення того чи іншого фільму найчастіше був тато. Виходило це у нього якось зовсім непомітно. Немов ненароком задасть мені або моєму старшому брату Саші один-другий питання, і пішло потім, поїхало ...

Такі розмови, обговорення змушували як би по-новому оцінювати багато з побаченого ».

Ці рядки взяті з матеріалів анкетування студентів першого курсу Московського обласного педагогічного інституту. По суті ще вчорашнім школярам пропонувалися різні за тематикою питання, в тому числі і про фільми, переглянутих в дитинстві, про значущість обміну думками в колі сім`ї після кіносеансів.

Відповіді отримані, зрозуміло, різні. Але з 250 анкет 216 містили записи приблизно такі, як наведено нами вище. Ні багато ні мало - 86 відсотків! Чи не прислухатися до них не можна. Настільки висока однотипність служить підставою для дуже серйозних узагальнень.

Відео: Як зробити спусковий механізм "КУРОК" для арбалета або пневматики (в домашніх умовах)

З віком людина починає дивитися на життя об`єктивніше, ширше. Власне, саме тому і виявлялася точка зору на роль кіно в нашому житті не школярів, а студентів-першокурсників. Аналіз підсумків дослідження наочно продемонстрував: діти не просто надовго запам`ятовують фільм, що само по собі вже немало. Участь в його обговоренні стає для дитини своєрідним працею розуму, боротьбою емоцій, пристрастей. І хіба не виникають тут сприятливі умови для певного поштовху до перегляду - якщо, зрозуміло, потрібно - вже наявних у майбутнього громадянина тих чи інших поглядів, суджень, до зародження і зміцненню нових моральних критеріїв? У подібних розмовах діти впритул стикаються з духовними цінностями дорослих, їх думками, почуттями, всім тим, з чого по цеглинці складаються міцні підвалини майбутньої громадянськості, що сприяє змужнінню людини-патріота.

Суспільство, передаючи молодому поколінню свою культуру, прийнято вважати у нас, тим самим формує його відповідним чином. Вірно. Однак чому при всьому тому забувається очевидна істина: суспільство - це ж і ми з вами? Ми, батьки, - теж частинка

суспільства, до того ж сама як там не є важлива для соціалізації дитини, т. е. для залучення його до світу ідей, настроїв, поглядів, характерних для суспільства в цілому Ми завжди поруч з власним сином або дочкою, завжди і у всьому їм опора . Значить, нам перш за все і стояти біля витоків формування в юній душі високих патріотичних почуттів. Чим систематичніше, більш продумано наш досвід, тим міцніше впевненість, що в своїх цивільних і моральних рішеннях наші хлопці виберуть правильний шлях.

...Переглянута ще одна кінокартина. Цікава за задумом, динамічна, захоплююча пригодницької канвою і дорослих і дітей. Причому захоплюємося ми з перших же кадрів, ледь прочитаємо наповнене романтикою моря назва - «Одиночне плавання». Багато епізоди хвилюють, народжують в глядачі енергію дії, подвигу.

Відео: about my HOLIDAY MOVIE.

Шлях додому з кінотеатру пролягає по алеях притихлого в зимовій напівдрімоті парку. Папа, мама, Ігор і його друг із сусідньої квартири, непосида Валерка, спочатку йдуть тісному групкою. Мовчать. Але незабаром хлопці обганяють батьків. І миттєво перевтілюються. Обидва вже активні учасники операції, в якій самовіддані дії нашого десанту, висадженого на острів, запобігли пуск провокаційною ракети по мирних кораблям. Пам`ятаєте ті кадри?

- Тра-та-та-та-та ...

Валерка мчить через кущів в обхід трансформаторної будки зліва, Ігор - справа. Не звертаючи уваги на рідкісних в цю пору відвідувачів парку, спрямовуються вперед. Обох несе єдиний порив, народжених не остиглими ще після перегляду картини емоціями і невичерпної хлоп`ячої фантазією.

Дивлячись на хлопців, Наталя Володимирівна хоче кілька вгамувати хлопчаків. І тут же ловить себе на думці, що, мабуть, краще обійтися без зауважень. Навіщо? Та й навряд чи навіть суворою забороною можна погасити хлоп`яче наснагу. Як і чоловік, вона прекрасно розуміє, що для Ігоря з Валеркою в ці хвилини фільм ще триває. Переступивши рамки екрану, він увібрав в свою орбіту все, що виявилося в поле зору. Не просто підкорив собі хлопців - вони живуть зараз одним життям з його героями.

Що ж, це свого роду закономірність. В принципі будь-яка кінострічка закінчується для дітей далеко не відразу.

Особливо цікава. Якийсь час хлопці і дівчата майже наяву відчувають поруч з собою екранних персонажів, придивляються до їхніх вчинків, багато переймають.

Відео: SS Rajamouli Mind Blowing Speech @ MS Dhoni Telugu Movie Audio Launch | TFPC

У педагогічній літературі зустрічаються твердження, що наші діти в такі моменти немов приміряють на себе зображену у фільмі доросле життя. «А я зможу так? Чи вийде у мене? Чи зумію точно так само не мерзнути в годину випробувань? »

На жаль, часто ми, дорослі, втрачаємо зручні випадки, щоб простежити за власним сином або дочкою, поговорити з ними, допомогти глибше усвідомити тему, якої розбурхало їх кіно. Невже це дуже важко? І чи не втрачаємо ми в подібних ситуаціях через свою неуважність або, якщо хочете, лінощів багато з того, що послужило б добрим підмогою в виховній роботі?