Для чого потрібна гра дітям

З давніх-давен психологи і педагоги називали дошкільний вік віком гри. І це не випадково. Майже все, чим займаються маленькі діти, надані самим собі, вони називають грою.

- Що ти робиш?

- Я граю.

Це типова відповідь маленької дитини, що позначає найрізноманітніші його заняття: насипання піску в відерце, кидання м`яча, метушню з приятелем, приготування лялькового обіду тощо. Іншими словами, для дитини гра - це його незалежна діяльність, в якій він може реалізувати свої бажання і інтереси без оглядки на обов`язковість і необхідність, вимоги і заборони, такі властиві світу дорослих.

Для дитини гра - засіб самореалізації і самовираження. Вона дозволяє йому вийти за межі обмеженого світу «дитячої» та побудувати свій власний світ.

Але у дитини є і інші заняття, які він грою не назве, хоча в них він начебто теж є вільним у реалізації своїх бажань. Це малювання, ліплення, конструювання. Однак, на відміну від гри, в них є відчутний, матеріальний результат - малюнок, на будівництво і т. П і від дитини потрібні неабиякі зусилля, щоб подолати опір самого матеріалу, отримати бажаний продукт.

У грі немає таких проблем, як в малюванні, коли фарба тече не туди, куди потрібно, або в практичній дії, коли речі не слухаються (спробуйте-но акуратно зашнурувати черевики!).

Що ж приваблює дитину в грі? Сам процес діяння. Але дія в грі - особливе, несправжнє. Уже до 3 років діти починають усвідомлювати відмінність гри і не ігри, а до 4-5 років ця різниця реального впливу і ігрового вже чітко формулюється ними: «Це ж не насправді ...», «Давай, як ніби я їхав ...» і т.п.

Ці «понарошку», «начебто», т. Е. Дію в уявній ситуації, і роблять гру відмінним засобом самореалізації для дитини. У грі він може робити все, що хоче, і все у нього «виходить». У грі дитина такий, яким йому хочеться бути, - добрий хлопчик, красива принцеса, путешественнік- в грі дитина там, де йому хочеться бути, - на Місяці, на дні моря, в школі. Він учасник цікавих і привабливих подій - лікує хворих, бореться з драконом, гасить пожежу. Що з того, що дитина не може водити справжню машину? Зате він може скільки завгодно з захватом «їздити» в машині, побудованої з стільців, і крутити куплений мамою в «Дитячому світі» руль може влаштовувати гонки маленьких автомобілів з аваріями і всілякими дорожніми проісшествіямі- будувати гаражі для машин, ангари для літаків і цілі міста. Якщо він ще не ходить в школу, як старший брат або сусідська дівчинка, - теж не біда. Адже він може вчити своїх плюшевих зайців і ведмедів, ставити їм оцінки і пояснювати завдання. А може і сам стати учнем, пристосувавши бабусину сумку замість ранця і її ж записну книжку замість зошита.

Відео: ПРОСТО ЖЕСТЬ, СМЕРТЕЛЬНАЯ ГРА СИНІЙ КИТ !!! БЕРЕГИТЕ СВОЇХ ДІТЕЙ !!!

Гра дозволяє дитині зупинити мить, повторити і прожити його ще багато разів. Наприклад, він їздив з батьками на теплоході, і тепер ця приємна подія може постійно повторюватися в грі. Гра допомагає дитині не тільки отримати задоволення від «повторення» приємних подій, а й позбутися від неприємних переживань, почуття незадоволеності, якщо щось йому не вдалося в дійсності. Наприклад, дівчинці дуже хотілося бути Снігуронькою на дитячому святі, але їй дісталася лише роль Сніжинки. І ось вона привертає бабусю в якості глядача, а сама кілька разів розігрує сценарій вже пройшов в дитячому саду свята, виконуючи роль Снігуроньки.

Таким чином, дитині гра забезпечує емоційне благополуччя, дозволяє реалізувати найрізноманітніші прагнення і бажання, і перш за все бажання діяти як дорослий, бажання управляти речами (які на самій-то справі поки що не дуже підкоряються!).

Чи достатня це підстава, щоб заохочувати, розвивати у дитини цю діяльність? Напевно, якби значення гри полягала лише в задоволенні, то в якійсь мірі можна було б і знехтувати нею на користь більш серйозних, які є значущими для майбутнього життя дитини занять. Однак дитяча гра надзвичайно важлива для розвитку дитини.

Мабуть, одним з перших, хто вказав не лише на «миттєву», а й на перспективну корисність гри, був німецький вчений К. Гроос, який запропонував розглядати дитячу гру як інстинктивну підготовку до майбутнього дорослого життя: гра дівчаток в ляльки - це вправа материнського інстинкту , гра хлопчиків у війну - прояв мисливського інстинкту і т. п.

Сучасні вчені далекі від того, щоб приписувати дитячій грі інстинктивну природу і прирівнювати її в цьому сенсі до гри тварин, як це робив К. Гроос, але висловлене ним припущення про величезне значення гри для всього майбутнього життя дитини приймається тепер дослідниками всього світу за аксіому.

Що ж дає гра для психічного розвитку дитини?

Психологами та педагогами встановлено, що перш за все в грі розвивається здатність до уяви, образного мислення. Це відбувається завдяки тому, що в грі дитина прагне відтворити широкі сфери навколишньої дійсності, що виходять за межі його власної практичної діяльності, а зробити це він може тільки з допомогою умовних дій. Спочатку - це дії з іграшками, що заміщають справжні речі. Розширення змісту гри (відтворення все більш складних дій і подій з життя дорослих, їх відносин) і неможливість реалізувати його тільки через предметні дії з іграшками тягне за собою перехід до використання образотворчих, мовних і уявних дій (що здійснюються у внутрішньому плані, «в умі» ).

Закладають у дошкільника в грі здатність оперувати образами дійсності «в умі» створює основу для подальшого переходу до складних форм творчої діяльності. Крім того, розвиток уяви важливо і саме по собі, адже без нього неможлива ніяка, навіть найпростіша, специфічно людська діяльність.

Гра має значення не тільки для розумового розвитку дитини, а й для розвитку його особистості в цілому.

Беручи на себе в грі різні ролі, відтворюючи вчинки людей, дитина переймається їхніми почуттями і цілями, співчуває їм, а це означає розвиток у нього людських, «соціальних» емоцій, почав моральності.

Великий вплив робить гра і на розвиток у дітей здатності взаємодіяти з іншими людьми. Крім того, що дитина, відтворюючи в грі взаємодія і взаємовідносини дорослих, освоює правила, способи цієї взаємодії, у спільній грі з однолітками він набуває досвід взаєморозуміння, учиться пояснювати свої дії і наміри, погоджувати їх з іншими дітьми.

У грі дитина отримує і досвід довільного поведінки - вчиться керувати собою, дотримуючись правил гри, стримуючи свої безпосередні бажання заради підтримки спільної гри з однолітками, вже без контролю з боку дорослих.

Немає потреби пояснювати, наскільки всі ці якості необхідні дитині в подальшому житті, і в першу чергу в школі, де він повинен включатися в великий колектив однолітків, зосереджуватися на поясненнях вчителя в класі, контролювати свої дії при виконанні домашніх завдань.

Психологічні дослідження показують, що дитині, який «не дограв» в дитинстві, буде важче вчитися і налагоджувати контакти з іншими людьми, ніж дітям, які мають багатий ігровий досвід, особливо досвід спільної гри з однолітками.

З усього сказаного ясно, що гра має величезне значення для загального розвитку і виховання дитини. Але вона допомагає вирішувати і більш вузькі педагогічні завдання. У грі може відбуватися засвоєння дитиною окремих знань, умінь, навичок. Однак це вже вимагає спеціальної педагогічної організації дитячої гри - включення в неї такого змісту, яке зажадало б від дитини актуалізації певних знань, виконання певних дій. Можна, наприклад, так побудувати гру в школу, що дитина буде з великим інтересом і полюванням освоювати абетку, а спеціально організована гра в магазин може допомогти закріпленню елементарних рахункових навичок. Але ці завдання можуть бути вирішені тільки в спільній грі дітей з дорослим.

Іншими словами, дорослі повинні усвідомлювати, що гра зовсім не пусте заняття, вона не тільки доставляє максимум задоволення дитині, але і є потужним засобом його розвитку, засобом формування повноцінної особистості.

Відео: хто говорить ТОМ - ГРА про мультфільм з кавуна - Дитячий ігровий мультик для дітей # ПУРУМЧАТА

З`ясувавши, для чого потрібна гра, ми повинні тепер розібратися в наступному питанні: чи повинні дорослі спеціально культивувати дитячу гру, вчити дітей грати? Дійсно, може бути, гра внутрішньо властива дитині, досить лише не заважати йому грати, надавши час і місце для гри?

У психології XIX - початку XX ст. був поширений погляд на гру як явище, супутнє розвитку дитини. Організм дитини дозріває, розвиваються і закладені в ньому із самого початку задатки, стають досконалішими пам`ять, уяву, мислення. А гра - лише прояв дитячої уяви, мислення, як би індикатор внутрішньо властивих дитині властивостей. При такому погляді на розвиток дитини ні культивувати гру, ні впливати на неї не треба - вона своєчасно з`явиться у кожної дитини і зникне, коли пройде «вік гри».

Однак сучасної вітчизняної психологією доведено, що вироблені в ході історичного розвитку специфічні людські здібності як би відкладаються, акумулюються в різних типах людської діяльності. Дитина розвивається, опановуючи тим чи іншим типом діяльності, який задається йому соціальним середовищем. Певний тип діяльності вимагає від дитини специфічних здібностей і як би відповідальний за їх розвиток. Для кожного періоду дитинства існує історично сформований тип діяльності, який забезпечує максимальний розвиток дитини, - таку діяльність називають провідною для даного віку. Для немовляти (до року) -це емоційне спілкування з близьким взрослим- для дитини раннього віку (1-3 роки) - предметно-маніпулятивна діяльність-для дітей дошкільного віку - ігрова діяльність-для дітей Після 6-7 років - навчальна діяльність.

Таким чином, гра не містичне, внутрішньо властиве дитині якість, а історично сформована діяльність, якою він опановує.

Сам по собі вік ще зовсім не гарантує появи у дитини того чи іншого типу діяльності. Становлення провідною діяльності відбувається поступово і залежить від складної системи соціальних впливів (в тому числі і впливів близьких дорослих), які задають в тій чи іншій формі цю діяльність дитині.

Наприклад, під час вступу до школи дитина спочатку тільки формально стає учнем. Опановуючи спеціальними знаннями з різних предметів, він повинен при цьому ще й навчитися бути учнем - вміти приймати навчальну задачу, вибирати засоби її рішення, контролювати, оцінювати свої дії. Тільки тоді можна говорити про те, що навчальна діяльність у нього сформувалася.

Не є винятком і гра. Для того щоб гра стала генератором розвитку, дитина повинна оволодіти цією діяльністю у всій її повноті, стати людиною граючим, т. Е. Навчитися грати. А дорослий може йому в цьому допомогти.

І тут ми стикаємося із здивованою реакцією пан і мам:

- Але ж нас ніхто не вчив грати!

Чи так це насправді?